Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Справа № 910/7633/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Смірнова О.С.

відповідача - Гапича Ю.Л.

розглянувши касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТзОВ "Основа-Солсиф" на рішення господарського суду м.Києва від 12 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТзОВ "Основа-Солсиф" про стягнення 558 933, 66 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 499 610, 35 грн. заборгованості за договором №10/-05 на виконання підрядних робіт, а також 25 131, 69 грн. інфляційних втрат та 34 191, 62 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 червня 2014 року (суддя Бондарчук В.В.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 499 610, 35 грн. суми основного боргу, 25 131, 69 грн. інфляційних втрат, 34 191, 62 3% річних, судовий збір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2014 року рішення суду залишене без змін..

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову позивачеві в задоволені його позовних вимог.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та встановлено судами, 10 травня 2012 року між Спільним підприємством товариство з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" (замовником) та приватним акціонерним товариством "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" (підрядником) був укладений договір №10/05 на виконання підрядних робіт.

За умовами укладеного договору, замовник доручає підряднику в межах договірної ціни виконати власними і залученими силами та засобами всі передбачені договором роботи по будівництву, а саме: будівництво під'їзної дороги до промислової бази ТзОВ СП "Основа-Солсиф" в Броварському районі, Київської області; здати в обумовлені строки об'єкт в експлуатацію замовнику, ліквідувати недоробки і дефекти, що виникли з його вини і виявлені в ході приймання робіт (п.1.1 договору).

Згідно із пунктом 2.1 укладеного договору, сума договору на виконання робіт складає 2 247 016, 82 грн.

Відповідно до п.4.3 договору замовник здійснює наступні платежі за виконані роботи з урахуванням авансу на підставі актів за формою КБ-3 і КБ-2в, підписані уповноваженими представниками сторін. Акт приймання виконаних підрядних робіт і довідку про вартість виконаних підрядних робіт готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника.

Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 5 календарних днів після підписання актів сторонами (п. 4.4 договору).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та встановлено судами попередніх судових інстанцій, виконання позивачем своїх договірних зобов'язань за укладеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-прийняття виконаних робіт на загальну суму 2 168 950,35 грн. (а.с. 20-35).

Відповідач частково розрахувався за виконані позивачем роботи в сумі 1 669 340 грн., враховуючи аванс у розмірі 200 000 грн. та вартість переданих відповідачем позивачу матеріалів на суму 119 340 грн.

Отже, в порушення умов укладеного договору відповідач не сплатив у визначені укладеним договором строки повну вартість виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 499 610, 35 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 25.07.2013 року №263/14 (а.с. 53) з вимогою про погашення існуючої заборгованості, яку відповідач визнав, повідомивши про це позивача листом від 26.07.2013 року №977 (а.с.54).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Тому, рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 499 610, 35 грн.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права і обґрунтовано визнано такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25 131, 69 грн. інфляційних втрат та 34 191, 62 грн. 3% річних.

Звертаючись з даним позовом до суду, вимогу про стягнення пені позивачем заявлено не було.

У відповідності до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2014 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією на відміну від пені, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім цього, згідно п.4.1 зазначеної Постанови Пленуму сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, правова природа пені, інфляційних нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум.

Таким чином, розрахунок суми відсотків річних та інфляційних, які не є штрафними санкціями, не можна проводити за ставкою встановленою для пені, що є санкцією за невиконання грошового зобов'язання.

Інші доводи касаційної скарги до уваги судом не приймаються за їх необґрунтованістю.

За таких обставин, оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду м.Києва від 12 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

Д.С. Кривда